Мы часто плачем о потерянном,
Что навсегда уже утрачено,
Совсем нежданно и безвременно
Ушедшем в новый мир иной:–
О близких, детях и родителях,
Здоровьем чьим за грех заплачено
И в размышлениях мучительных
Не можем справиться с собой…
Кипят-бурлят воспоминания
При взгляде на благополучие
Иных людей… и вновь рыдания
Сердца готовы расколоть,
Но все ли мысли наши ясные?
Что нами движет в этом случае?–
Души порывы распрекрасные
Или презреннейшая плоть?
И, вот, над этим-то замыслиться
Необходимо, а не маяться,
Душой над плотию возвыситься,
Умом же истину понять,
Что всё по воле Божьей деется,
А с тем, кто Богом призывается,
Должны на встречу мы надеяться,
Да память в сердце сохранять…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
